Володимир Сущенко опублікував блог присвячений боротьбі з корупцією

Володимир Сущенко – кандидат юридичних наук, перший декан Факультету правничих наук НаУКМА, а нині гостьовий професор і координатор програм з розвитку факультету – вже багато років досліджує закономірності функціонування державної влади та механізми протидії злочинності. На його думку, ключовою проблемою української державності залишається відсутність інституційної тяглості та культури правонаступництва у роботі органів державної влади й управління. Україна поки не виробила сталої системи, у межах якої нові політичні команди продовжували б реалізовувати вже ухвалені політики, звітували про результати та відповідально ставилися до рішень попередників.

Через це кожне «нове покоління» влади нерідко починає роботу з умовного «чистого аркуша» – ігноруючи, а інколи й демонстративно нівелюючи те, що було напрацьовано раніше. Втрачається послідовність, стратегічність і передбачуваність державної політики. Такий підхід особливо негативно впливає на сфери, що потребують сталих інституційних практик і багаторічної послідовності, – зокрема на сферу антикримінальної юстиції та запобігання корупції.

Володимир Сущенко підкреслює: Антикримінальна юстиція не може бути єдиним і самодостатнім інструментом протидії злочинності.

Органи досудового розслідування, прокуратура, суди, антикорупційні інституції – це лише один сегмент значно ширшої системи. Переоцінка їхньої ролі часто призводить до розчарування суспільства та нереалістичних очікувань, тоді як справжні причини кримінальних явищ лежать у політичних, соціальних, економічних і культурних площинах.

Науковець переконаний, що ефективна протидія злочинності можлива лише за умови комплексного підходу, який включає:

• розвинену правову свідомість громадян, що формується через якісну освіту, незалежні медіа, культуру відповідальності та нетерпимість до корупції;
• демократичну культуру публічного управління, де державні рішення спираються на дані, аналітику і довгострокові стратегії, а не на ситуативні політичні інтереси;
• сталі інституції та передбачувану державну політику, яка зберігає наступність, незалежно від зміни політичних команд;
• системну профілактику злочинності, що охоплює соціальну політику, міське планування, молодіжні програми, освітні ініціативи, економічні стимули, доступ до правосуддя;
• чесну й прозору комунікацію між державою та суспільством, регулярну публічну звітність про прогрес, невдачі та висновки.

У цьому контексті закономірно виникають ключові питання, які порушує Володимир Сущенко:

Чи здатна система антикримінальної юстиції протидіяти злочинності у всіх її проявах, включно з корупцією?

За його оцінкою – ні. Жодна, навіть найсильніша правоохоронна чи антикорупційна система не може боротися з кримінальністю в умовах політичної непередбачуваності, браку інституційної пам’яті та низького рівня правової культури.

Чи існує в Україні послідовна державна антикримінальна політика?

Проблема у тому, що в українському дискурсі досі закріпилося некоректне поняття «кримінальна політика» – ніби політика, спрямована на злочинність. Правильний термін – антикримінальна політика, тобто політика протидії злочинності.
Сущенко наголошує: цілісної, послідовної, наступної антикримінальної політики в Україні сьогодні немає. Є окремі програми, документи та ініціативи, але вони не складаються в єдину систему.

Чи можливо протидіяти злочинності лише силами органів антикримінальної юстиції?

Окрема гілка інституцій не може компенсувати проблеми суспільної культури, освіти, політичної волі, економічного розвитку чи якості законодавства. Ефективна боротьба зі злочинністю – це завжди політика на стику права, управління, соціології, економіки, освіти та культури.

Саме про ці системні питання йдеться у блозі Володимира Сущенка «Антикримінальні нотатки на шпальтах антикорупційної операції «МІДАС»» на LB.ua – серії публікацій, присвячених глибинним причинам кримінальних явищ і шляхам побудови ефективної, демократичної та стійкої антикримінальної політики.