Максим Віщик: «Могилянку неможливо відчути ззовні»

Максим Віщик, випускник бакалаврської програми «Право» 2020 р.

«Могилянку складно з чимось рівняти – вона особливий продукт, нетиповий для українського суспільства […]. Могилянку неможливо відчути ззовні – так втрачається вагомість деталей, які разом створюють особливий контекст. Їх можна засвідчити тільки тут і зараз, через спілкування, дискусії, взаємне ставлення одне до одного, через щоденні вечори на КМЦ, в кожній подільській кав’ярні чи барі, коли ніхто не хоче їхати додому, через суботи і неділі, коли люди приїжджають на Поділ, навіть не маючи пар, але відчуваючи протягом двох днів, що чогось бракує, через оголошення “Станція «Контрактова площа» в метро, яка звучить особливо. Через людей, які схильні рухати ініціативи, як би тяжко і тернисто не було. […]

Нам закладали і декларували базовий набір цінностей, які ми засвоювали з першого року навчання, наприклад, резистентність до корупції у суспільстві, яке з нею воює, як персонаж Сервантеса з млинами, але її мазохістично плекає; академічна доброчесність після системи середньої освіти, яка закриває очі на недоброчесність і її мимоволі виховує. Одночасно ми вчились іншим цінностям, які, може, прямо не декларувались, але підтримувались практично – якісна та конструктивна дискусія, несприйняття фаворитизму, неформальний підхід до освіти і бачення звичних речей, свобода самовираження, побудова спільноти та ідентичності, зворотній зв’язок між викладачами/адміністрацією та студентами, вільний вибір того, на чому хочеш спеціалізуватись і т.д. Право навчатись або не навчатись завжди було за студентом – у більшості випадків воно відображалось на показниках успішності, але в жодному разі не на ставленні до особистості. Але вчитись хотілось завжди, тому не було спокус не йти на пари (крім кількох винятків, які справді є винятками), тому хотілось висловлюватись і сперечатись. Поряд завжди були натхнені люди – викладачі, друзі, наставники, які не давали гаснути, які пліч-о-пліч рухають вперед дуже особливу інституцію, і, як склалось в Україні, рухають всупереч системі, рухають попри її опір.

Я свідомий того, що мій досвід є дуже індивідуальним і не достатньо репрезентативним. Я можу свідчити тільки про свій факультет з особливостями свого сприйняття подій і взаємодії з колегами. Але все ж цей досвід залишається моїм і я готовий ним ділитись».

Повний текст посту Максима Віщика