Вийшла друком монографія професора Миколи Хавронюка присвячена питанням відповідальності за корупційні правопорушення

У сучасних умовах виникає нагальна потреба в оновленні та систематизації підходів до дисциплінарної відповідальності публічних службовців. Така відповідальність має поширюватися не лише на порушення трудової дисципліни, а й на недотримання службових обов’язків, етичних стандартів і принципів доброчесності. Вона повинна передбачати широкий спектр заходів впливу – від догани та штрафів до звільнення з посади, а також інших стягнень як майнового, так і немайнового характеру.

Одним із ключових принципів ефективної дисциплінарної відповідальності є її невідворотність і своєчасність. У разі належного функціонування такої системи, вона може виконувати значну превентивну функцію, знижуючи потребу у застосуванні кримінально-правових заходів.

У своїй монографії «Дисциплінарна відповідальність за корупційні та пов’язані з корупцію правопорушення» професор кафедри кримінального та кримінального процесуального права ФПвН Микола Хавронюк просуває ідею дисциплінарної відповідальності, яка може застосовуватися до публічних службовців не лише за порушення ними трудової дисципліни, а й службових обов’язків і доброчесності та включати і звільнення з посади, і штраф, і інші стягнення майнового та немайнового характеру.

На прикладі дисциплінарної відповідальності за корупційні та пов’язані з корупцією правопорушення він доводить, що наявних сьогодні законів щодо дисциплінарної відповідальності публічних службовців недостатньо, а на багатьох з цих службовців дисциплінарна відповідальність взагалі не поширюється або поширюється дуже обмежено.

Наявна законодавча база в Україні є розпорошеною, фрагментарною і часто суперечливою. Дієві механізми дисциплінарної відповідальності наразі стосуються лише окремих категорій публічних функціонерів – зокрема військовослужбовців, суддів, прокурорів і працівників правоохоронних органів. Водночас велика кількість інших посадовців залишається поза межами ефективного дисциплінарного впливу або охоплюється ним лише частково.

У цьому контексті обґрунтованою є ідея розроблення та запровадження уніфікованого Дисциплінарного кодексу публічної служби (або статуту), який встановлював би чіткі, однакові для всіх правила, процедури та санкції. Такий документ слугував би не лише інструментом підвищення підзвітності й доброчесності у публічному секторі, а й додатковою гарантією справедливості для самих службовців, суспільства та держави загалом.