Малиш Н. А., Москаленко С. О., Халецька А. А. Культурна політика держави в контексті забезпечення національної стійкості
Стаття присвячена обґрунтуванню наукового підходу до розгляду культури як одного із ресурсів забезпечення національної стійкості. Автори доводять, що таке обґрунтування необхідне для коригування державної культурної політики з метою виведення її на якісно новий рівень, який відповідав би завданням національної консолідації. Зауважується, що у Концепції забезпечення національної системи стійкості, затвердженій указом Президента України у 2021 році, слово «культура» згадується лише один раз: її віднесено до найбільш важливих сфер життєдіяльності суспільства і держави, що перебувають у загроженому стані, хоч і відводиться їй у переліку традиційно останнє місце.
Наголошується на тому, що забезпечення національної стійкості передбачає партнерство держави, організацій громадянського суспільства, бізнесових структур та зарубіжних партнерів. При цьому роль держави в Україні має підсилюватися з огляду на необхідність вчасного виявлення і професійного запобігання негативним культурним, ідеологічним, політичним впливам країни-агресора.
Наводиться як позитивний приклад, придатний для застосування в Україні, досвід Нової Зеландії, де відведено належну увагу культурі, що відображено у Національній стратегії протидії катастрофам і забезпечення стійкості.
Зазначається, що актуальним питанням для України є пошук освітніх, наукових, інформаційних інструментів для розвитку культурної самобутності нації, подолання управлінцями інерційності мислення.
Розвиваючи формат системних зусиль держави і суспільства у протидії сучасним загрозам національній безпеці, що носять гібридний характер, для посилення стійкості не слід обмежуватися розумінням культури лише як загроженої сфери життєдіяльності. Культура в усьому її різноманітті має розглядатися як ресурс, потенціал якого на даний час є недостатньо задіяним. Розвиваючи формат системних сил держави та переваги над актуальними загрозами національній безпеці, які мають гібридний характер, для посилення стійкості не можна змішуватися з розумною культурою як загрозливою сферою життя. Культуру в усьому її різноманітті можна розглядати як ресурс, потенціал такого часу є недостатньо задіяним.
Спрямувати цей ресурс разом із посиленням інформаційної компоненти необхідно в конструктивне русло формування єдиного соціогуманітарного простору держави. А це, в свою чергу, сприятиме утвердженню моделі відповідальної поведінки громадян, що стане підґрунтям для зміцнення національної єдності.
