Ковалів М. В., Апетик А. М. Особливості захисту персональних даних, що використовуються при реалізації дискреційних повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування
У межах даної розвідки здійснюється висвітлення окремих проблемних питань захисту персональних даних, що використовуються
при реалізації дискреційних повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування. Специфіка суспільних відносин
з обробки персональних даних дозволяє вести мову про наявний у них діалектичний зв’язок приватного та публічного інтересів. З огляду на такий, реалізація адміністративного розсуду, який і так частково визначений спеціально-дозвільним принципом, додатково обмежується вимогою недоторканості приватного життя, особистої та сімейної таємниць. У статті наводяться міркування автора щодо критеріїв та меж реалізації дискреції суб’єктами владних повноважень у рамках співвідношення приватний-публічний (суспільний) інтерес, зокрема: 1) наявності нормативного закріплення повноваження владного суб’єкта на власний розсуд оцінювати юридичні факти, вибирати міру публічно-правового впливу, обирати форму реалізації своїх повноважень, визначати порядок вчинення юридично значущих дій чи визначати спосіб виконання управлінського рішення; 2) безпосереднього запиту суб’єкта персональних даних на прийняття рішення чи вчинення дії, які приймаються/вчиняються з певною мірою адміністративного розсуду та/або відсутністю заперечень щодо їх прийняття/вчинення; 3) наявності отриманого у передбаченому законом порядку дозволу на обробку персональних даних.
Частина дослідження додатково присвячена частковій зміні способу виконання повноважень суб’єктів владних повноважень, яка
виникає, у тому числі, через звуження меж адміністративного розсуду. Останнє є результатом (непрямого) зобов’язання судами органів державної влади та місцевого самоврядування (особливо, у рамках правових висновків Верховного Суду, Конституційного Суду України, практики Європейського Суду з прав людини) а) приймати конкретні рішення чи переглядати винесені та б) впроваджувати у свою практику сформульовані судовою практикою «альтернативні» (непов’язані з обробкою персональних даних) способи прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності.
