Аліна Семенова: «Допоки стіни Академії стоять міцно – ми схилятимемо голову перед портретами героїв, що обрамляють їх»
Аліна Семенова, випускниця 2024 року, бакалавриня права.
«Чотири або шість років тому кожен та кожна з нас потрапили до цих стін із певними очікуваннями щодо себе та Академії. Упевнена, Академія також будувала схожі очікування щодо себе й нас. Чи справдилися ці очікування – предмет сотень розмов, які вже відбулися її коридорами й сотень нових, які в цей день, упевнена, відбудуться знов. Чи могли та мали вони справдитися – предмет наданого мені слова.
При підготовці до одного з державних іспитів я натрапила на екзаменаційну роботу, написану з певної дисципліни на другому році мого навчання. Без особливостей назва документу містила прізвище й призначений варіант. Зміст документу, утім, починався з чотирьох відривчастих речень. Адміністративний процес. 2022. Екзамен. 96 день війни. Останнє речення було умисно додано в екзаменаційний файл Іщенком Юрієм Вікторовичем, І лише зараз я можу повною мірою осягнути його значення. Декілька секунд потому в моїй пам’яті виринули спогади про місце й обставини, за яких мені довелося складати цей екзамен у червні 2022 року. Гадаю, що за декілька секунд схожі думки про цей час можуть охопити більшість у цій залі. Із дня номер 96 спогади перенесли мене в день номер 1. День номер 1 повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України. Я й досі пам’ятаю, що 24 лютого припало на четвер. У розкладі обов’язкових дисциплін нашого року навчання стояла єдина лекція з муніципального права. 13:30. Ключковський Юрій Богданович розпочинає нараду. До неї доєднується виключна кількість студентів і студенток, охоплених страхом і безпорадністю. Юрій Богданович, один із авторів сучасної Конституції України, розміреним голосом веде з нами бесіду про Україну й боротьбу, що чекатиме на неї від сьогодні. Пізніше я часто згадувала цю розмову довжиною в 40 хвилин як одну з найцінніших лекцій за всі роки бакалаврату. Приблизно о 14:10 лекцію було завершено. Вже за декілька годин опісля міста та села деяких наших однокурсників та однокурсниць були окуповані; деякі з нас все ще перебували в паркінгах, деякі вже прямували Житомирською трасою на Захід країни; деякі подумки прокладали свій шлях за кордон. Я слухала цю лекцію вже перебуваючи в російській окупації. На жаль, нитки спогадів пам’яті налічують чимало історій про різні такі дні. Як-от день номер 81 і гул невідомого літака, що лунає з мікрофона викладача, зображення якого раптово зникає. Тоді накопичувальна система з 15 амбітно піднятих рук раптово перетворюється на систему спільного сподівання побачити викладача знову. Або день номер 270, коли викладачі були вимушені вести заняття з супермаркетів, кафе та машин під час постійних обстрілів критичної інфраструктури.
Всі наші сподівання щодо себе й Академії, з якими ми прийшли в ці стіни, хронологічно й ціннісно мали розміститися від позначки у вересень 2020 року та закінчитися днем номер 1. Наведені мною Історії ніколи не передбачалися в найгірших із наших снів та ніколи не мали бути частиною нашого бакалаврату. Утім, сьогодні день номер 855 і наші сподівання щодо себе, Академії та світу вже давно перетнули межу адаптації до нової реальності та вимагають безпосередньої участі в ній. Сьогодні ця зала гомонить голосами щасливих людей й місця в ній заповнені найталановитішими правниками, яких я тільки маю щастя знати. Сьогодні ця зала також сповнена тиші, а деякі місця в ній назавжди залишаться не заповненими.
Я схиляю голову та вклоняюся перед усіма студентами, викладачами, співробітниками та випускниками Академії, які ціною власного життя убезпечили нашу можливість здобувати вищу освіту в її стінах, що не були пошкоджені війною. Допоки стіни Академії стоять міцно – ми схилятимемо голову перед портретами героїв, що обрамляють їх.
Я схиляю голову та вклоняюся перед усіма студентами, викладачами, співробітниками та випускниками Академії, які прямо зараз боряться за нашу свободу, допоки ми маємо привілей боротися за найвищі бали на вступних іспитах. Усім своїм дорослішанням й атестатом про середню освіту ми зобов’язані тим із них, хто боронить нас із квітня 2014 року. Усім своїм становленням і дипломом бакалавра та магістра ми зобов’язані й тим із них, хто добровільно став на наш захист у лютому 2022 року.
Я схиляю голову та вклоняюся перед Олицьким Іваном, нашим однокурсником, якого нема серед присутніх в цій залі. Прямо зараз він перебуває в районі Авдіївки.
Я схиляю голову та вклоняюся перед усіма студентами, викладачами, співробітниками та випускниками Академії, які втратили близьких на цій війні; чия близька людина прямо зараз поранена, перебуває в полоні, вважається зниклою безвісти або знаходиться в російській окупації. Я захоплююся вашою стійкістю й мужністю. Я молюся за їхнє повернення й ваше найскоріше воз’єднання. Я молюся й за тих, кого вже не повернути.
Вічна їм честь і слава!»
