Бондарєва М. В., Рабовська С. Я., Шмарьова Т. О. Аналіз застосування конструкцій rei vindicatio та acto negatoria у судовій практиці України
Стаття присвячена застосуванню римських конструкцій rei vindication та acto negatoria у вітчизняній судовій практиці. Названі конструкції з римського приватного права являли собою форми захисту власності, а також належали до категорії речових позовів власника.
За допомогою історико-догматичного методу продемонстровано основні конструктивні елементи віндикаційного (вимога не володіючого власника до володіючого не власника про повернення речі) та негаторного (вимога власника, не позбавленого володіння, припинити юридичне або фактичне порушення його права, що створює перешкоди у здійсненні права користування або розпорядження) позовів, які
були успадковані й знайшли відображення у положеннях ЦК України.
Внаслідок проведення аналізу судової практики (щодо нерухомого майна) виявлено її невідповідність названим вище конструктивним елементам, що має наслідком нестабільність та непередбачуваність практики, а також розбіжність позицій всередині суддівського корпусу.
Зокрема, йдеться про питання розмежування віндикаційного і негаторного позовів, а також сфери їх застосування, об’єкта віндикації тощо.
Встановлено, що серед причин довгого та суперечливого пошуку підходів до остаточного формування судової практики застосування rei vindication та acto negatoria є утвердження позиції, що правові норми ст.ст. 387, 388 та 391 ЦК України визначають володіння виключно як суб’єктивну правоможність власника, а не як фактичне утримання спірної речі, а також намагання в рамках конкретної справи висловити правові позиції, які через специфіку правовідносин у ній, перешкоджають формуванню більш-менш універсальної формули вирішення речових спорів за допомогою конкретного засобу правового захисту.
Визначено, що застосування віндикаційного і негаторного способів захисту пов’язане також з особливістю унормування моменту виникнення права власності на нерухоме майно (момент державної реєстрації), що зумовило формування у судовій практиці концепції «книжкового володіння» та формулювання завдання віндикаційного позову як «введення у володіння», що є відновленням титулу, але не гарантує фізичного повернення речі.
Зроблено висновок, що вирішення питання лежить у площині рекодифікації цивільного права, в рамках якого питома вага доктрини вирішить спірні питання правозастосування.
