Антонович Мирослава. Відповідальність за порушення прав людини і міжнародного гуманітарного права в умовах гібридної війни
В статті проаналізовано характер збройного конфлікту, який відбувається на сході України і розглядаються питання відповідальності за порушення прав людини і міжнародного гуманітарного права (МГП) під час цього конфлікту. Зроблено висновки щодо можливої кваліфікації його як гібридної війни. Відповідно до статті 2, спільної для чотирьох Женевських конвенцій, а також тлумачень Міжнародного Комітету Червоного Хреста, будь-який спір, що виникає між двома державами і викликає введення в дію збройних сил, є збройним конфліктом за ст. 2, навіть якщо одна зі сторін оспорює наявність стану війни. При цьому дія міжнародного гуманітарного права поширюється і на такі гібридні («несиметричні») конфлікти між збройними силами держави і недержавними угрупуваннями, які включають іноземних найманців і терористів. Механізми класичного права війни і МГП застосовуються до сучасних ситуацій, коли держави часто воюють одна з одною через посередництво недержавних угрупувань. Авторка доводить, що положення Женевської конвенції IV щодо захисту цивільних осіб під час війни, а також Гаазької конвенції (IV) щодо законів і звичаїв наземної війни повинні діяти на території окупованого Донбасу, де триває збройний конфлікт. Разом з тим, оскільки РФ заперечує свою військову присутність на Донбасі, а Україна не проголошує стан війни, називаючи це антитерористичною операцією, Гаазька конвенція IV в такій ситуації не повинна була б діяти. Однак de facto воєнний стан свідчить про те, що є всі підстави для застосування також Г аазької конвенції IV, а також про те, що всі зазначені положення Гаазької конвенції IV і Женевської конвенції IV окупаційна влада на Донбасі порушує, не залежно від того, яким чином кваліфікувати цю окупаційну владу – російські агресори чи терористичні угрупування з російськими регулярними військами і найманцями. Україна не здійснює на цій окупованій території ефективного контролю, а отже не може відповідати за грубі порушення прав людини і міжнародного гуманітарного права. Проаналізовано міжнародні органи, які розглядають міждержавні скарги щодо порушень законів і звичаїв війни, злочинів проти людяності, фінансування тероризму та інших міжнародних злочинів, серед яких залишаються Міжнародний Суд Справедливості ООН та регіональні суди, зокрема Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ); а також гібридні суди і трибунали, які були створені для розслідування і покарання за порушення міжнародного гуманітарного права та інших міжнародних злочинів. Розглядається практика ЄСПЛ щодо подібних до збройного конфлікту на Донбасі конфліктів у Придністров’ї та на північному Кіпрі. Зроблено висновок про те, що оскільки Україна ефективного загального контролю на територіях, підконтрольних бойовикам, які включають найманців та регулярних військових РФ, не здійснює, то, вочевидь, за логікою подібних попередніх справ, ЄСПЛ не визнає Україну винною в порушеннях прав людини.
