Андрійчук Тетяна. Державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства: проблеми організаційно-функціонального забезпечення
Державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства – важливий складник системи відносин „держава – громадянське суспільство”.
В Україні напрям сприяння розвитку громадянського суспільства виокремився на початку 2000-х років. Уже реалізовані три відповідні державні документи (концепція, стратегії) та підготовлений проєкт нової Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021–2026 роки. Затверджена й низка нормативно-правових актів про різні механізми взаємодії органів виконавчої влади та інститутів громадянського суспільства (консультації з громадськістю, громадські ради, громадська експертиза та ін.).
У статті досліджуються особливості державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні. Акцентовано увагу на організаційно-функціональному забезпеченні цього процесу, виокремлено його проблемні аспекти. Проаналізовано процес становлення системи підрозділів органів виконавчої влади з питань взаємодії з громадськістю. Розглянуто організаційні характеристики таких підрозділів та їх функції.
Окрему увагу приділено проблемам організаційно-функціонального забезпечення в частині формування політики сприяння розвитку громадянського суспільства, визначення стандартів та координації діяльності органів виконавчої влади у відповідній сфері.
За результатами дослідження автором обґрунтовано, що в цілому державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні пройшла початковий, засадничий етап становлення. Однак загальна її ефективність не є достатньою. І організаційно-функціональне забезпечення є одним із факторів такої ситуації.
Зокрема, досі не завершене формування повноцінної системи спеціальних підрозділів в органах виконавчої влади. Обов’язки сприяння розвитку громадянського суспільства віднесені до компетенції підрозділів з питань взаємодії з громадськістю, водночас їх функції нормативно неврегульовані, а кадровий і технічний потенціал залежить від політичних пріоритетів керівництва. Також у системі виконавчої влади відсутній орган, покликаний відігравати провідну роль у згаданій сфері. Через це відповідна державна політика в Україні не має інституційної сталості та розвивається хаотично і неузгоджено.
